Тодд Левенталь має 25-річний досвід боротьби з дезінформацією, конспірологічними теоріями та неправдивою інформацією з Росії, Радянського Союзу, Іраку та інших країн, переважно в Агентстві інформації США та Державному департаменті США. Він був єдиним або головним урядовим чиновником США, відповідальним за боротьбу з дезінформацією та недостовірною інформацією в 1989-1996, 2002-2010 та 2015 роках. Тодд аналізує історичне вживання таких термінів, як «корисний ідіот» і «попутник», у контексті радянських і російських операцій впливу. Він наголошує на нагальній потребі ретельного і скрупульозного розмежування між фактичними агентами, симпатиками, корисними ідіотами та попутниками для збереження довіри до зусиль з протидії дезінформації. У статті детально описано, як радянська розвідка використовувала некомуністичних симпатиків для посилення своєї пропаганди та дезінформації, наводячи конкретні історичні приклади, такі як справа Джима Гаррісона та репортажі Волтера Дюранті. У ній також застерігається від неточного та політично мотивованого позначення осіб як «агентів» або «корисних ідіотів» лише за те, що вони дотримуються поглядів, які збігаються з поглядами Москви.
Принципи, обговорені в цій статті, залишаються дуже актуальними для розуміння сучасних операцій іноземного впливу. Важливо розрізняти тих, кого активно вербують і контролюють іноземні супротивники (агенти), та тих, хто з різних причин (наївність, спільна ідеологія, щире переконання або навіть опортунізм) підсилюють або підтримують іноземні наративи. Неправильне позначення осіб може підірвати законні зусилля з протидії дезінформації, зробивши загальний аналіз політично упередженим або неточним, що знизить довіру громадськості та ефективність заходів. Ця стаття слугує нагадуванням про необхідність надавати пріоритет ретельним дослідженням і точній термінології в складному світі інформаційної війни.
